forkredit.com | swedtalk.com | | finntalk.com

Єдність неба й землі

Вітерець розганяє білі хмарки, і цілі потоки синяви залива­ють світ, ніжачи землю духом неба й коріння. Те єднання землі й неба щемить у грудях тривогою вічності, людина відчуває себе новонародженою перед красою життя, і сяйво добра освічує їй душу. У тому сяйві вона бачить себе збоку непорочною, доброю, як світло березових гаїв, ніжною й щирою, як голубине серце.

Дорош теж зайнявся тихим світлом добра. Природа входила в нього духом коріння, чистотою небесної синяви, бентежила хліборобське серце. Якою ж ви силою володієте, сині небесні по­токи, ви, білі хмари? Пахуча земле, як з одного ти робиш звіра, а з іншого голуба? Отже, є в тобі таємні чари?

А хмари біліли, і гомоніли сині потоки: «Справедлива душа чарується небом, а чорна —смертю». Дорош і справді чарувався небом і землею, ідучи понад річкою.

Сині потоки лилися, і річка кипіла під вітром. Верби сплаку­вали листям, їхні золоті сльози гнало за водою. Комиші кошлатилися, здавалося, що в їхній таємничості хтось живе. Річка світила на Дороша лагідністю, виколисувала милість до всього живого.

165 слів

                                     За Гр. Тютюнником

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Інші матеріали з теми: