forkredit.com | swedtalk.com | | finntalk.com

Іван Вишенський

Особливо яскравим, оригінальним явищем серед полемічних писань стала творчість Івана Вишенського. У долі й доробку цього пoдвижникa* навдивовижу точно відобразилися суперечливість, трагічна розчахнутість тієї доби.

***Подвижник - слово має три значення: 1) людина, яка з релігійних міркувань позбавила себе життєвих благ; 2) самовідданий трудівник; 3) людина, здатна на подвиг, самопожертву заради високої мети. Вишенський був подвижником у всіх трьох значеннях.

 

ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ
Відомості про життя письменника уривчасті, неточні, почерпнуті зі згадок у його ж листах і скупих фактів з інших джерел. Народився Іван у 50-х роках XVI століття в містечку Судова Вишня, що тепер входить до Львова. Як видно з писань Вишенського, він був людиною освіченою (вправно володів літературним стилем, знав грецьку, латинську, польську). Тож, імовірно, навчався в Острозькій колегії. Потім, очевидно, служив у маєтках різних вельмож. Тогочасна ситуація в суспільстві викликала у Вишенського відразу і відчай. Бо панство жорстоко визискує народ. Бо вищі верстви, навіть церковники (і католицькі, і православні), потопають в аморальності й паразитизмі. Бо загарбники знищують православну віру, а національна еліта охоче окатоличується.

Після тяжких роздумів і вагань Іван з Вишні вирішує зректися цього світу, присвятити себе духовному вдосконаленню, наближенню до Бога - стати ченцем. У середині 80-х років
XVI століття він прийшов на гору Афон*, де прийняв постриг (обряд посвячення в монахи). Тут Вишенський вів украй суворий, аскетичний спосіб життя - постійно постував, тяжко працював.


***Афон - гора в північно-східній частині Греції, вкрита лісами й садами. На ній розміщено понад 20 чоловічих православних монастирів, багато скйтів (монастирів без земельних угідь), понад тисячу окремих келій (це скромні кімнати чи хатини, де усамітнено мешкають ченці).


Водночас не поривав зв’язків з рідним краєм. З багатьох монастирів Афону щороку в православні країни ходили численні групи монахів за милостинею для своїх обителей. Постійно відвідували Афон богомольці з України. З розповідей ченців і паломників Вишенський знав, що відбувається на Батьківщині, й замислювався над тим, як запобігти лихові.

Свої роздуми він викладав у посланнях, трактатах, листах і рукописи передавав в Україну. Там їх переписували й поширювали по всій країні. Православні священики та монахи читали їх людям у церквах і на різних зібраннях. Твори Вишенського підтримували дух народу, укріплювали його у вірі, у прагненні жити за Христовими заповідями.

Слава про талановитого патріота-проповідника ширилася Україною. Друзі й однодумці, зокрема львівські братчики, пересилали до нього листи з проханням повернутися на Батьківщину, взяти безпосередню участь у боротьбі з польсько-католицькою експансією, нести в народ Слово Правди. Однак він увесь час відмовлявся, вважаючи, що його писання й полум’яні молитви до Бога дадуть Україні більше користі.

Нарешті Іван Вишенський здався на вмовляння і, очевидно, наприкінці 1604 року прибув у Галичину, але з львівськими братчиками не дійшов згоди і відмовився виголошувати проповіді в їхній церкві. Річ у тім, що в програми своїх шкіл братчики вводили, крім православного богослов’я, ті науки, які вивчали в єзуїтських колегіях, зокрема піїтику, риторику, філософію, латину, логіку, музику. Братчики вважали, що українська молодь має оволодівати досягненнями передової європейської науки. А палкий і непоступливий Вишенський був твердо переконаний, що лише православне віровчення врятує Україну, а всі новітні європейські науки й теорії - «б'Ьсовское навожденіе». Опановуючи їх, молоді українці приймали й чужу культуру, нерідко зрікалися своєї, ставали покручами. Свідком численних подібних випадків Вишенський був сам ще в молоді роки.

Сутички з братчиками закінчилися тим, що Вишенський усамітнився в монастирі. Як не намагалися львів’яни повернути видатного проповідника, та марно. Пробувши в Україні близько двох років, Вишенський повернувся на Афон. Через кілька років він ще раз відвідав Україну, але з тим самим результатом. Відтоді залишався на Афоні до кінця своїх днів.

Незадовго до смерті Вишенський взагалі прийняв обітницю мовчання й усамітнився в печері. Ця печера була видовбана в прямовисному схилі гори, далеко від нижнього і верхнього її країв. Івана спустили туди на мотузках. І так само на мотузках подавали раз на тиждень кошик з нужденною їжею та водою. Часом, витягаючи кошик назад, виявляли там рукопис, який потім передавали на Батьківщину. Цей період докладно змалював Іван Франко в поемі «Іван Вишенський».

 

Вишенський ш;иро, палко, самозречено любив Україну-Русь. Однак цілком і безпосередньо ототожнював її з православною церквою. На глибоке (фанатичне) переконання мислителя, порятунок і процвітання Вітчизни - це утвердження саме його моделі православ’я. Усе, ш;о не вписувалося в цю модель, відкидалося як другорядне чи шкідливе. Так, Вишенський засуджував використання у службі Божій живої народної мови: «Євангелія і Апостола в церкви на літургії простим язиком не виворочайте». Народні колядки і щедрівки вважав язичницьким бісівством.

ОГЛЯД ТВОРЧОСТІ
Писати Вишенський почав, мабуть, уже в зрілому віці, коли його світогляд цілком сформувався і було визначено життєву мету. Його твори поширювалися в рукописах. Єдиним надрукованим за життя автора було «Посланіе к ут^ккшимь от православное вір и епископомть» (скорочено - «Послання до єпископів »), уміщене в широковідомій тоді «Острозькій книжці» (1598). Сам автор мало дбав про долю своїх творінь: відіславши рукописи в Україну, він більше не цікавився, що з ними відбувалося. Уже в другій половині XVII століття твори Вишенського були забуті, рукописи припадали пилом і трухлявіли в монастирських бібліотеках та церковних архівах; чимало з них загублено. Серед визначних текстів письменника - послання «Тобі, котрий мешкає в землі, що зветься польська...» (інша назва - «Послання до всіх, в Лядській землі живущих»), «Послання до єпископів», «Послання до князя Острозького», «Викриття диявола-світодержця» та ін.

 

Творчу манеру Вишенського характеризують чіткість і ясність вислову, пристрасний ліризм, багатство і майстерність мовних риторичних засобів. Він найчастіше вдавався до традиційних уже тоді алегорій, метафор, антитез, контрастів, паралелізмів, тавтологій, епітетів і порівнянь, риторичних фігур. Скажімо, «Послання до єпископів» побудовано на наскрізній антитезі: багатству, можновладності, паразитизмові й духовному розтлінню єпископів, що прийняли унію, протиставлено злиденне існування простого люду, його упослідженість, але високу моральність. місце у творчій спадщині Івана Вишенського посідає філософський діалог «Обліченіе діавола-миродержца» («Викриття диявола-світодержця*). Це своєрідна авторська сповідь, декларація життєвого і творчого кредо. Письменник відобразив у творі власну внутрішню боротьбу розуму і почуття, пов’язану з переходом од світського до аскетичного життя на Афоні (на чужині, «в пустелі»). Хоча світ «слави, розкоші, багатства» постає в описі диявола дуже привабливим, мандрівець («странникт.») крок за кроком відкидає цей світ, розуміючи його огидність і тимчасовість. Примарним земним спокусам він протиставляє свою високу мету: поклонитися і послужити Богові. Отже, зовнішній конфлікт вирішується просто й однозначно. А от внутрішній - ні.

Центральні образи твору «голяк-мандрівець» і диявол. Перший з них явно співвідноситься з автором. Диявол же має не лише класичні риси підступного спокусника, що підбиває на
гріх, а й дещо від авторського «я». Полеміка з ним іноді нагадує діалог роздвоєного героя із самим собою. Чому так сталося? У позацерковному світі є грішне, але і святе (любов до ближнього, до Батьківщини, кохання, народження і виховання дітей). Аскет Вишенський, удаючись у крайність, ототожнює все у світі з дияволом - щоб легше було цього світу зрікатися. Однак відчуття святого у світі примушує погоджуватися зрідка навіть з уявним дияволом.

Цей твір ніколи не втратить актуальності, бо колись, тепер і завше в майбутньому кожна людина, покладаючись передовсім на власну совість, мусить постійно розрізняти Боже й диявольське, святе і грішне у своїй душі, вибирати, яким шляхом іти життям.


Вишенський і Ренесанс.

Письменник-полеміст рішуче відкидав ренесанс та реформацію вже тому, що це було щось нове і прийшло через Польщу із Заходу. Проте в його житті
і творчості помічаємо виразні ознаки цих стилів (насамперед реформаційного):

♦ пошук життєвого ідеалу;

♦ звернення до ранньохристиянської традиції;

♦ аскетизм;

♦ утопічність світосприймання;

♦ релігійний індивідуалізм і патріотизм; 

• різку критику католицької церкви;

♦ ясність стилю тощо.


Зрештою, зшажно проаналізувавши доробок письменника, цей ряд ви зможете продовжити й деталіззгвати.


Запитання і завдання
• 1. Які причини призвели до того, що в Україні Ренесанс проіснував недовго і виявився слабо?
• 2. Які характерні особливості українського Ренесансу?
• 3. Чому братства стали духовною опорою українства?
• 4. Розкажіть про початки книгодрукування в Україні, перші друковані книги та їхніх творців.
• 5. Кого з яскравих представників Ренесансу в українській історії та культурі ви знаєте? Що в їхній діяльності було характерним саме для ренесансового типу людини?
• 6. Які події зумовили появу полемічної літератури? Чому їх не можна трактувати однозначно?
• 7. Розкажіть про основні факти з життя Івана Вишенського. З яких джерел здобуті ці відомості?
• 8. Що у світогляді Вишенського видається вам слушним, а що  хибним? Обґрунтуйте свої судження.
• 9. Що вас найбільше вразило в біографії та вдачі письменника?
• 10. На основі якого художнього прийому побудоване «Послання до єпископів»? Доведіть це, спираючись на текст.
• 11. Які риторичні фігури використовує Вишенський, розкриваючи причини, що спонукали церковників добиватися високого єпископського сану?
• 12. Визначте в «Посланні до єпископів» риси жанру.
• 13. Як побудоване «Викриття диявола-світодержця»?
• 14. Які моральні принципи відстоює мандрівець у цьому трактаті-діалозі?

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Інші матеріали з теми: