forkredit.com | swedtalk.com | | finntalk.com

Історичний шлях української літературної мови

Українська мова — слов’янська мова, яка має одну з найдавніших писемних традицій. Український алфавіт (абетка) виник внаслідок розвитку і пристосування до української мови слов’янської писемності, яку створили слов’янські просвітителі — брати Кирило і Мефодій — у 863 році. Київ і Київське князівство були в Х—ХІ ст. тим осередком, навколо якого відбувалося об’єднання східнослов’янських племен в єдиній державі — Київській Русі. Київ був не тільки політичним, а й культурним центром, звідки поширювались суспільні, релігійні, літературні впливи на все східне слов’янство. Наукові до­­слідження доводять, що вже в цей час існували найголовніші риси, які ха­ рактеризують українську мову. Незважаючи на консервативність давньоруської писемної традиції, в пам’ятки проникають окремі риси живої мови, які ми бачимо і в сучасній українській: чергування о, е-і; о‑е; у-в тощо. Тому можна гадати, що жива мова навколо Києва того часу була близька до сучасної української. Про це свідчить і мова «Слова о полку Ігоревім», на українську мовну й поетичну основу якого вказували не тільки М. Максимович, М. Гоголь, але й такі російські діячі, як О. Пушкін, В. Бєлінський та ін.

У Х—ХІІ ст. у Києві й Київській Русі склалася міцна писемна тради­ ція, яку не могли подолати наступні після зруйнування Києва і території України Батиєм (1240 р). часи. Князівська верхівка в основному полиши­ ла цю територію, що давало привід окремим історикам говорити про її запустіння. Однак народ не кидає своєї землі і зберігає свою мову.

Руйнування державної організації призвело до того, що територія України була легко приєднана до Великого Князівства Литовського, з яким вона перебувала певний час у федеративних стосунках. у цю федерацію українці принесли писемність, якої в литовців на той час ще не було. Тому українська книжна мова стала мовою державних і ділових документів у Литовському князівстві.

Проф. І. Огієнко з цього приводу пише: «Татарський погром не спинив культури нашої, і коли Україну запосіла Литва (з початку XIV ст.), то не змогла вона знести культури вкраїнської і сама швидко перейнялася культурою нашою, і ця культура мала спроможність йти собі вперед. і ми бачимо, що мова вкраїнська зробилась тоді державною мовою, — нею вчились по школах, нею вчили по церквах, нею суд вели і нею балакали тоді і вища старшина, і в королівськім палаці».

Коли Велике Князівство Литовське об’єдналося з Польщею, то Україна ввійшла до складу Речі Посполитої як складова частина Литовського князівства і втратила свою відносну незалежність. Проте українська мова продовжувала і зберігала свою традицію, виступала в літературі та в діловому стилі.

У ХV—ХVІ ст. українська мова і культура взагалі інтенсивно розвиваються. Національні й релігійні утиски з боку Польщі викликали зворотний рух — до розвитку й збереження своєї національної гідності, що особливо виявилося в розвитку науки, освіти, літератури. Поширення в Україні освіти, створення братських шкіл, Києво‑Могилянської академії дало значний шар освічених людей, які вдосконалювали свої знання в європейських університетах і приносили наукові здобутки в Київську академію. Це посилювало інтерес до України як джерела культури в Московському царстві. З України запрошували вчених людей на світські та духовні посади, а також учителів. Саме українці з Києво‑Могилянської академії навчали царських дітей, вони створили першу в Москві школу, їх запросили для організації Слов’яно-греко-латинської академії в Моск­ві й для викладання в ній.

Протягом ХVІ—ХVІІІ ст. українські просвітителі мали помітний вплив на розвиток російської освіти та становлення системи навчальних закладів. Це, звичайно, не могло не викликати різкого засудження з боку російського духівництва й уряду, які прагнули до звуження сфери функціонування української мови на території Російської імперії.

У XX ст., особливо у 20–30‑ті роки, українська літературна мова бурхливо розвиває всі свої функціональні стилі, запроваджується в усіх сферах життя і досягає рівня європейських мов. Наприкінці ХХ століття українська літературна мова набула статусу державної мови в Україні, охопила всі сфери суспільного життя (політика, наука, культура, діловодство тощо), продовжуючи плідно розвиватися й активно збагачуватись.

Лисиченко Л.А., Маленко О.О. Українська мова. Практикум. 10–11 класи

Додати коментар


Захисний код
Оновити