forkredit.com | swedtalk.com | | finntalk.com

Іван Кавалерідзе. Пам'ятник Григорію Сковороді у Лохвиці

Його доля нагадує гілку грузинського дерева, яку при­щепили і яка розквітла на українській землі. Іван Петро­вич Кавалерідзе чудово знав українську мову. Вся його творчість теж пов'язана з нашим краєм — Сумщиною, Полтавщиною, з Києвом.

Дід його, Васо Кавалерідзе, був грузином. По закінченні Кавказької війни генерал Ладанський привіз до свого ма­єтку на Полтавщині кілька грузинських родин. Серед них і Васо. Прижився Васо на українській землі, полюбив її лю­дей. Син Васо — Петро одружився з українкою Килиною Кухаренко. Молоде подружжя оселилося в Ромнах, що на Сумщині. 14 квітня 1887 року у них народився син Іван, якому доля подарувала довге й прекрасне творче життя.

Дивний, вражаючий і по-своєму романтичний його життєвий шлях. Вражає широта творчих зацікавлень Івана Кавалерідзе — скульптура, кіно і драматургія.

І в кожній з них він сягнув висот.

За освітою Іван Кавалерідзе — художник, навчався мистецтву скульптури у Київському художньому учили­щі, в Петербурзькій академії мистецтв і в приватній студії у Парижі. Його доробок у скульптурі вагомий. Але в кіно, в драматургії здобутки Кавалерідзе також дуже значні. Отже, правомірніше було б говорити про багатогранність його обдарування, про художню енциклопедичність.

Що спільне для творів Івана Кавалерідзе у різних видах мистецтва і в різних жанрах? Що визначає його художню суть? Яка його творча любов?

Григорій Сковорода — філософ, мандрівник полюбився митцеві чи не найбільше. Образові Григорія Сковороди Іван Кавалерідзе присвятив понад півстоліття творчих шукань. У характері художника було щось споріднене з вільнолюбною, незалежною вдачею філософа. Сковорода був близький йому своїми ідеями, поглядами на призна­чення людини. Сковородинське бачення події з погляду вічності, крізь призму Всесвіту глибоко запало в душу Кавалерідзе ще в молоді роки.

Більше й детальніше дізнався він про філософа, на­вчаючись у Київській гімназії, в Київському художньому училищі. З роками росло бажання осягнути суть його філософії, чари його віршів, витонченість його сповнених потаємного змісту притч-діалогів. Проникнення Кавале­рідзе у світ Григорія Сковороди почалося з його байок. «Басні харьковскія» відкрили перед майбутнім скуль­птором силу моральних принципів філософа. Ще вираз­ніше відчув він суголосність своїх духовних порухів з на­строями поезії Сковороди, коли познайомився із збіркою його поезій «Сад Божественних пісень». Працюючи над образами у скульптурі, драматургії, кіно, Кавалерідзе ні­коли не вдовольнявся приблизністю, півправдою, а шукав справжньої правди.

Замовлення на пам'ятник Сковороді для міста Лохвиці було для Кавалерідзе несподіваним сюрпризом. Багато хто знав про його глибоку любов і повагу до українського філософа.

Умови були такі важкі, несприятливі, що на них не пого­дився б жоден інший скульптор: грошей на пам'ятник бра­кувало, не було також граніту, бронзи, до того ж — украй стислі строки. Міська влада схвалила проект у серпні 1922 року, а відкрити його планувалося неодмінно того ж ювілейного року, хоча б наприкінці його.

Такого напруженого періоду в житті скульптора, як осінь 1922 року, йому ще не доводилося переживати. Пра­цював без перепочинку, з майстерні виходив, аби трохи поспати й поїсти, зрідка — для коротких прогулянок чи уточнення деяких деталей, необхідних для роботи.

Але не звідав він раніше і такого творчого піднесення. Хтозна, чи упорався б скульптор із цим складним завдан­ням, якби не носив у серці і в думках образ філософа за­довго до 1922 року.

Особливістю лохвицького пам'ятника є його відмінність від попередніх зображень Григорія Сковороди. У ньому не знайдемо ні впливу прижиттєвого портрета філософа (вва­жають, що він належить пензлеві одного з представників харківської родини малярів — Лук'янових), ні пізніших варіантів цього портрета, ні гравюри Василя Мате, ні скульптури Надії Крандієвської. Іван Кавалерідзе створив свою зовнішність Сковороди. Можливо, він орієнтувався трохи на малюнок Івана Їжакевича «Мандрівний філософ Сковорода» і на малюнок Миколи Самокиша «Сковоро­да» — і то лише при опрацюванні деталей одягу.

Те, що Кавалерідзе взяв для пам'ятника дуже мало у своїх попередників, які зображали Григорія Сковороду, не означає, що він не вивчав образ філософа. За чотири місяці напруженої роботи Кавалерідзе створив образ, що й досі вражає глядача своїм новаторством, сміливим трак­туванням зовнішності й характеру.

Щодо конструктивності, розмаїтості й пластичного багат­ства силуетів, а також щодо матеріалу виготовлення, то це була цілком сучасна скульптура — початку XX століття.

Починаючи з лохвицького пам'ятника, «сковородинська» тема стає для Кавалерідзе справою життя. 

(За Д. Степовиком) 

638 слів. 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Інші матеріали з теми: