forkredit.com | swedtalk.com | | finntalk.com

Історія годинника

Нині дізнатися про час дуже легко - на кожному мобільному телефоні й комп'ютері передбачено функцію годинника. У минулому вироблялося два види хронометрів: кімнатний - твори високого мистецтва - були привілеєм найбагатших, а величезні баштові годинники споруджувалися для простолюдинів, щоб вони вчасно могли відвідувати богослужіння.
Якщо поглянути на піддашшя багатьох львівських будинків, можна побачити характерні округлі отвори, які свідчать, що колись там містилися годинники. Хронометри, які нині є в галицьких містах, - це лише маленька частина того, що було колись. На щастя, найцінніші зразки годинникарської майстерності збереглися до наших днів. Найвідомішим серед них, безумовно, є годинник Львівської ратуші, якому вже сто шістдесят років. Попри такий поважний вік, він досі працює на механічному приводі, і годинникар щодня піднімається на вежу, щоб завести механізм. А опівдні з вікон ратуші трубач виконує мелодію міста.
Ще один старовинний годинник встановлено на дзвінниці церкви Святого Духа на вулиці Коперника. Сам храм не зберігся - його було знищенно під час нацистського авіанальоту на початку Другої світової війни. Піднімаючись на вежу, можна оглянути добре відреставрований механізм. Сам же годинник працює за допомогою електронного приводу, який старанно заховано від туристів.
Є у Львові місце, де знаходиться найбільша в Україні колекція старовинних годинників, - Музей етнографії й художнього промислу. Із чотирьохсот годинників для огляду представлено тільки сто один експонат. Інші коштують занадто дороо, тому  співробітники музею не наважуються виставляти їх з міркувань безпеки.
У Середньовіччі кімнатні годинники біли по кишені хіба що членам королівської сім'ї. Коли відомий мандрівник Марко Поло привозив із Китаю перші партії порцелянии, вона була на вагу золота. Годинники, зроблені з порцеляни, важили по шістдесят кілограмів і цінувалися найдорожче. У середньовічних палацах одночасно користувалися сонячними й механічними хронометрами. Перші були еталоном часу, однак у похмуру погоду і вночу доводилося послуговуватися механічними, хоча тоді вони не відрізнялися особливою точністю. У кожному маєтку тримали астронома чи математика, щоб керувати цими годинниками.
Над виробленням механізму працювали не тільки годинникарі, а й столяри, ювеліри. Тому хронометри, виставлені в музеї, оцінюються як витвір мистецтва. Більшу частину колекції становлять експонати французьких майстрів, оскільки в середні віки Франція була законодавцем моди у виготовленні й оздобленні кімнатних годинників. Особливою гордістю зібрання є годинник, на корпусі якого міститься скульптура давньогрецької богині Афіни. Є кілька примірників, виготовлених українськими майстрами у Львові й Тернополі.
Відомі швейцарські годинники з’явилися набагато пізніше. Серед них у музеї можна побачити кишеньковий годинник фірми Докса, вироби якої зберегли свій дизайн і сьогодні, хоча виготовляються в обмеженій кількості.
Як твори мистецтва кімнатні хронометри розвивалися до кінця дев’ятнадцятого - початку двадцятого століття. З часом на зміну поштучному й вартісному ремеслу прийшла конвеєрна продукція. Тоді з’явилися знамениті лубочні годинники із зозульками. Вони були дешеві, доступні, однак сумнівної мистецької вартості. Водночас почали занепадати й баштові годинники, потреба в яких зникала. Адже тепер кожен мешканець міста міг користуватися наручним годинником.
453 слова
За О. Сирцовим

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Інші матеріали з теми: