forkredit.com | swedtalk.com | | finntalk.com

Іконопис

Текст 1. Іконопис

Серед багатої матеріальної і духовної спадщини чільне місце належить іконопису, у якому втілено душу українського народу, глибину сприйняття християнської віри, силу і мудрість традицій.

Ікони як вид малярства поширилися у Київській Русі з прийняттям 988 року християнства від Візантії, звідки їх, на початку як взірці, привозили до Києва.

Згодом навичок писання ікон набули місцеві малярі, а вже наприкінці XI ст. у Києві працював славетний чернець-маляр Алімпій.

У подальші віки паралельно з професійним розвивається і щораз більше поширюється народний іконопис, у якому з другої половини XVI ст. окреслюються самобутні стилістичні особливості та образна система. В іконописі, так само як і в літературних творах чи фольклорі, хоч і опосередковано, порушувалися проблеми суспільного життя. Народний іконопис був виразником національної свідомості народу («Українське народознавство»; 119 сл.).

 

 

Орієнтовний план

1. Місце іконопису в духовній спадщині народу.

2. Ікони як вид малярства.

3. Славетний чернець-маляр Алімпій.

4. Народний іконопис.

5. Проблеми суспільного життя в іконописі.

 

Текст 2. Що я знаю про іконопис?

Ікони часто називали «книгами для тих, хто грамоти не розуміє». У наш час суцільної письменності це визначення може здатися недоречним, але я б замінила тільки одне слово, і тоді стане зрозумілим моє власне відношення до ікони. Вона — книга для тих, хто слова не розуміє, тому що «слухати» її треба душею. І щоб «почути» іконна розповідь, необхідно знати мова релігійного живопису, тому що в іконі всі не так, як у традиційному живописі, звичайної для більшості з нас

Ще із часів Древньої Русі писання ікон уважається справою богоугодним, а професія іконописця належить до почесного. Існує стійке переконання, що іконний образ створює не художники, а ангел Господній, котрий спустився з небес. А сам іконописець є знаряддям Помислу Божого, тому перед початком роботи він обов’язково повинен звертатися за благословенням

Головна увага в іконописі приділяється символам, які виступають у ролі своєрідного носія інформації. Тому перед віруючими, знайомими зі знаково-образною системою іконопису, відкривають свої душі мальовничі зображення образів святих і окремих сюжетних сцен релігійного змісту. Так, наприклад, зображення пророка Іоанна в чреве китовому, звідки пророк вибрався неушкодженим на третій день, означає й воскресіння Христа.

Існує своя символіка й у розміщенні персонажів у сюжетних сценах, а також символіка жестів: рука персонажа, прикладена до щоки, означає сум, а простягнена вперед з відкритою долонею — покірність. Символічним є й німб навколо глави зображеного, що означає видимий знак святості, небесного блаженства, а також влада й могутність. Тварини й птахи на іконах теж мали символічне значення, як і окремі предмети, які ніколи не зображувалися на них тільки заради краси. Не менш важливої є й символіка кольорів, що іноді називають душею живопису (білий — чистота, зелений — юність, чорний — смерть).

Мир ікони є світлом ідеальним, світлом духовних цінностей. А тому, наповнюючи душу чистим і щирим трепетом, він збагачує її, кличе до самовдосконалення й любові до людей і Бога.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Інші матеріали з теми: