forkredit.com | swedtalk.com | | finntalk.com

Іду до Десни

Прозорий, дзвінкий березневий ранок. Сонце невпинно зді­ймається над Десною, і на річці золотиться не стежинка, а ціла дорога.

Іду до Десни навпростець, Через городи. Під ногами остан­ній сніг хрумтить, схожий на сіру крупчасту сіль, тріщить торішнє бадилля. Можна було піти через Антонів узвіз, наіждженим шляхом, але в такий ранок хочеться хутчіше ді­статися до річки.

Трохи попереду хлопчина біжить. Як не придивляюся, не впізнаю. Чий то? Біжить і біжить: чи щоб сон розігнати, а чи подивитися на вранішнє сонце, чи просто сказати Десні: «Здрастуй!» І враз його постать зникає за пагорбом.

Виходжу на кручу й завмираю.

Сонце виціловує, визолочує річку — таку цнотливу іще, гаку несміливу, якусь сумовиту після зими. При березі черво­ніє яскраво верболіз, біліють пухнасті котики, кричать про весну кимось зламані гілки.

Уже набирає весняної сили Десна, лише подекуди пропли­вають крижини. На одній ворона пливе — капітан без ко­манди. Струменить Десна вічним плином, шурхотить пісок, і крижинки дзвенять по-весняному. На березі непорушно й ве­лично височіють дуби-дідугани, а на них напливає сонце.

(163 слова) 

                                             За В. Чухлібом

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Інші матеріали з теми: